Консультація для вихователів.

ПЛЕКАЄМО ОСОБИСТІСТЬ

Заповіти Василя Сухомлинського

Проблема виховання особистості ніколи не втратить актуальності. Змінюються покоління, діти, суспільні умови, та незмінними залишаються загальнолюдські цінності й моральні орієнтири.розмірковуючи над механізмом їх формування в сучасних дошкільниках, звернімося до спадщини видатного педагога й мислителя.

Цінність дитинства.

Василь Сухомлинський, на відміну від багатьох вчених, виховання дошкільників розглядав як розкриття можливостей саме цього віку. Сьогодення дитини було для нього головним, тому в його педагогічній системі всі засоби впливу спрямовані на дітей у їхній самобутності, а не на майбутніх дорослих. Цінність дошкільного дитинства була для Василя Олександровича абсолютною, тож він не радив батькам форсувати перехід від одного вікового етапу до іншого.

У практиці виховання педагог наголошував на тому. Що кожен вік має свої характерні риси, фізичні та психічні. Якісь  з них з часом зникають, замінюються іншими, а якісь переходять у наступні вікові періоди.

Дошкільника вирізняє повна довіра до всього, що йому говорять і обіцяють, його обличчя для уважного спостерігача – відкрита книга. Це властивість суто дитяча і в наступі вікові періоди не переходить.

Малятам також притаманні співпереживання, виражена правдивість, здатність логічно мислити. Ці  риси не зникають з віком, але деякі з них з часом посилюються, розвиваються, а інші, як – от правдивість, - слабшають.

Для Василя Сухомлинського ці психологічні особливості були основою побудови доцільного виховного процесу.

Два джерела морального виховання.

Яким же бачив Сухомлинський ідеал особистості?. Якщо узагальнити роздуми педагога у різних творах, можна стверджувати, що він наголошує на таких пріоритетах.

Виховання має створити особистість самостійну, ініціативну, працьовиту,сильну духом і тілом, сповнену любові до Вітчизни, людей,природи, з розвиненим критичним мисленням та чуттям прекрасного, особистість бездоганної чесності, яка відгукується на все добре.

З огляду на це виховання не повинно бути шаблонним, воно має враховувати індивідуальні особливості дошкільників і здійснюватись відповідно до них. Воно мусить узгоджуватись зі схильностями певного вихованця, стишуючи его – потяги та розвиваючі позитивні якості.

Василь Олександрович два джерела морального виховання дитини.

Перше – ретельно спланована виховна робота:

Ø  Багатогранні – моральні, трудові, творчі – відносини у групі.

Ø  Слово педагога.

Ø  Передача молодому поколінню цінностей, створених, здобутих, завойованих попередниками.

Це те що заздалегідь планує, передбачає вихователь.

Друге – складні відносини, які оточують дитину.

Вони є для неї середовищем, яке дає наочні уроки, що розкривають зміст моральних понять. Ці  відносини ніхто не розглядає як спеціальний засіб навчання, але що менш думають про них дорослі як про силу, яка впливає на духовний світ дитини, то більше вона, ця сила, виховує. Тут ще слід наголосити на  слові відносини, бо в усьому що оточує дитину (не тільки людей, а й речі, явища), вона бачить матеріалізовані людські погляди, судження, звички, наміри.

Загалом же виховання дитини відбувається тільки в людському середовищі, і від того наскільки глибоко відображені в ньому моральні здобутки людства,залежить ефективність навмисних, передбачених зусиль виховання.

Сьогодні слушним видається визначення поняття виховання сформульоване В.Сухомлинським.

Виховання – це постійне духовне збагачення, оновлення як тих, хто виховується, так і тих,  хто виховує. До того ж цей процес відзначається глибокою індивідуальність: та чи інша педагогічна істина, правильна в одному випадку, нейтральна в другому і абсурдна в третьому.

Інструменти виховання в дошкільному віці.

Похвала

Надзвичайно тонким інструментом виховання в дошкільному віці В.Сухомлинський вважав похвалу за добрий вчинок, схвалення добра,заохочення до суспільно значущої поведінки. Похвала вчить дитину, образно кажучи, читати книгу елементарної людської культури. Схвалення  висловлене родиною,колективом підносить дитину у власних очах, утверджує самоповагу. Та коли дитині дарують радість тільки похвали, тут уже криється небезпека.

Справжня майстерність виховання полягає в тому, щоб дитина творила добро без розрахунку на похвалу. Важливо не допустити щоб задоволення, радість від схвалення були сильнішими, ніж задоволення від доброго діяння.

Шлях до такої позиції досить складний. Тому починати треба з основ моральності. Дуже важливо, щоб маленька дитина, залишаючись на одинці з собою, бачила матеріальне втілення своїх духовних сил, переживала почуття гордості, щоб бачення себе в праці було саме по собі задоволенням, особливою радістю.

У порадах до батьків В.Сухомлинський формулює правило єдності вимог у вихованні. Добре відомо, що у тих випадках, коли батько говорить одне, а мати інше, успіху не досягти. Дитина звикає лавірувати, грати на «слабких струнах» дорослих, у неї не складається чіткого уявлення про те, що є добре, а що погано, навпаки поступово міцнішає поняття: нема нічого безумовного, просто слід знати, кому що говорити, кого про що просити, на кого орієнтуватися.

Виховання високими почуттями.

Найтонше й найбільше багатство людського духу  - любов – діє на дитину, як музика, як чарівна краса, що полонить душу. Це багатство постійно настроює найсуттєвішу струну дитячого серця – чутливість до слова, доброї волі, ласки й сердечності. Той, чиє дитинство осяяне сонцем любові, відрізняється винятковою чутливість й сприйнятливістю до батьківського слова, до їх доброї волі, порад і застережень.

Дитині хочеться бути хорошою лише тоді, коли вона бачить ідеальне і захоплюється ідеальним. Тут, у цій дуже тонкій сфері виховання, моральні поняття формуються тільки на основі шляхетних людських почуттів. А почуття дітей породжуються почуттями батьків.

Гра.

Уже стало педагогічною аксіомою, що гра дошкільника – провідна діяльність.                    В. Сухомлинський звертав увагу на те, що в грі дошкільників предмети зазнають дивовижних перетворень, і сама дитина  перевтілюється – у капітана, лікаря, водія.  Поступово стають можливі ігри, які відбуваються цілком в уяві дитини.

Шестирічний хлопчик лягає на килимок, розташовує навколо себе іграшки і тихо лежить певний час. Мати запитує:

- Що ти робиш? Ти часом не захворів?

- Ні. Я граю.

- Як же ти граєш?

- Я на них дивлюсь і думаю, що з ними відбувається.

Це замальовка часів В.Сухомлинського.

А яка тенденція складається нині? Спостерігається наростання кризових аспектів сучасного довкілля. Спільна  з однолітками гра перестає бути провідною діяльністю дошкільників.

Сьогодні ігрова культура характеризується примітивізацією рольової гри, яка втрачає важливі риси – правило відповідність і співвідносність з образом ідеального дорослого. На прикладі гри як атрибутивної характеристики дитини очевидне нівелювання, розмивання дорослості, а значить і дитинства. Чи  не вперше  в історії людства діти не бажають дорослішати.

Зміна мотивації дорослішання, небажання дитини переходити на наступний рівень розвитку – свідчення відсутності почуття особистісної перспективи.

Одухотворення

Одухотворення – основний механізм виховання, за В.Сухомлинським. Зазначимо, Василь Олександрович уперше ввів його в реальну виховну практику. І полягає він в олюдненні дитиною, яку ми виховуємо, світу речей, що її оточує, у тому щоб у ставленні до речей вона вчилась правильно, по – людському ставитись до людей.

Дошкільнику важливо «одухотворю вати» речі, які входять в його життя, відчувати в них людське – розум, мудрість, любов до людей. Якщо він цього не переживає,йому буде чужа справді людська тонкість натури, чутливість сприймання, у ньому утвердиться те, що можна назвати моральною товстошкірістю, байдужістю, черствістю.

Щоб дитина олюднювала світ речей, вчилася через речі по – людському ставитися до людей, слід понукати її до активної діяльності. Без напруження духовних сил, власної дитячої активності, малюк ніколи не зрозуміє, що таке «неможна», «неприпустимо».

Дітям взагалі властиво все одухотворю вати: лялька у них плаче, або скаржиться на нездужання; деревцю боляче, якщо зламати гілочку. Це яскрава особливість дошкільників.

МЕТОДИЧНІ ОРІЄНТИРИ.

В.Сухомлинський не залишив цілісної картини, що описує його розуміння дошкільного віку, але на основі окремих роздумів педагога можна представити упорядковані судження – висновки як певні методичні орієнтири:

Ø  Слід реформувати насамперед практику виховання дітей дошкільного віку, привівши її в більшу відповідність з їхніми особливостями та віковими можливостями, які, у свою чергу, відкриваються лише в процесі доцільно організованого впливу;

Ø  Формування у дітей відчуття порядку, що в майбутньому стане для дитини мірою доцільної життєдіяльності, у якій нема місця хаосу;

Ø  Слід не заважати малюку користуватися власними надбаннями. Недотримання цього правила призводить до пасивності з неминучими наслідками до подальшого життя;

Ø  З раннього віку має розпочатись адаптація дитини до реального життя та найближчого соціального майбутнього, а через неї й відповідна інтеграція спочатку в дошкільний вік, а далі в наступні вікові періоди;

Ø  Нині дуже пильна увага приділяється початковій освіті. Водночас не менш важливою є дошкільна освіта, глибоко узгоджена з наступною ланкою за темпами, змістом, розвивальними тенденціями;

Ø  Нам конче необхідна модель високоякісної освіти для кожного періоду становлення юної особистості, починаючи з раньмо віку. Така модель має бути тільки інноваційною.

Час вносити корективи як в ідеї щодо виховання і розвитку дитини дошкільного віку, так і у способи їх реалізації. Однак залишаються актуальними постулати В.О.Сухомлинського про цінність яскравого, самобутнього,неповторного життя дітей, необхідність побудови довірчих і дружніх відносин з ними, важливість виховання прикладом дорослих, про плекання почуттів, які допомагають вихованцям  адекватно оцінити добро і зло та знайти позицію добродійсності.

    Література:                                                 

Іван Бех: Плекаємо особистість. Заповіти Василя Сухомлинськогою/ ж. Дошкільне виховання/ №8(924) с.6

ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТФІЛЬМІВ ЯК ЗАСОБУ РОЗВИТКУ ЗВЯЗНОГО МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Із кожним роком використання в освітньому процесі нових тех­нічних засобів стає все популярнішим. На сучасному етапі роз­витку техніки створені спеціальні навчальні матеріали та програми для дітей дошкільного віку. Такі засоби мають універсальні дидак­тичні можливості: вони дають змогу навчати дітей мови і розвивати мовлення в діалоговому режимі з урахуванням їхніх індивідуальних і вікових можливостей. На жаль, у вітчизняній дошкільній лінгводидактиці відсутній досвід використання технічних засобів у освітньо­му процесі. Безумовно, у практиці навчання дошкільників викорис­товували діафільми, навчальні відео, навчальне телебачення і навіть художні фільми. Проте це є швидше винятком, ніж правилом. Голов­ним недоліком є те, що мовна та культурна дійсність у технічних за­собах відтворюється умовно.

Можливості використання світлової та звукової техніки в освітньому процесі

У освітньому процесі дошкільного закладу доцільно викорис­товувати світлотехнічні й звукотехнічні засоби. Світлотехнічні засоби, як-от: відеопроекційні апарати, діапроектори, кадропроектори, кодоскопи, фільмоскопи, дають змогу візуалізувати ін­формацію, яка під час освітнього процесу може виконувати різні функції:

• бути опорою для розуміння структури мови;

• бути сполучною ланкою між смисловою і звуковою сторо­нами слова, полегшувати запам'ятовування сюжету;

• проектувати на екран різні комунікативні ситуації. Звукотехнічні засоби дають змогу застосовувати всі види зву­кової наочності у процесі навчання вимови літер як близькоспорідненої, так і іноземної мов.

Сучасні мультимедіатехнології дають змогу поєднувати різні види представлення інформації: текст, статичну й динамічну графіку, відео- та аудіозаписи в єдиний комплекс, що дає дитині змогу активно брати участь у різних видах діяльності.

Під час перегляду відеоматеріалів зоровий аналізатор полегшує дитині сприймання й розуміння мовлення на слух. Такі зорові опори, як: органи мовлення, жести, міміка, кінеми тощо, підкріплюють слухові відчуття, полегшують внутрішнє промовляння. Отже, вихо­ватель під час проведення заняття з навчання мови та розвитку мов­лення має можливість:

• створювати мовленнєве середовище;

• інтенсифікувати процес, поєднуючи форму, організацію, темп заняття і слухо-зоровий вилив на дитину з її реальни­ми можливостями щодо сприймання й перероблення ін­формації;

• ефективно реалізувати принципи навчання, що виховує, тому що телеекран дає змогу зробити процес засвоєння про­понованого матеріалу більш живим, цікавим, проблемним,

• переконливим і емоційним, оскільки інформація за допомо­гою відео подається у двох планах: сенсорному і субсенсорному (один із проявів несвідомого);

• контролювати сприймання та засвоєння інформації, вно­сити свої корективи у процес навчання за допомогою відео.

Аналіз сучасного стану медіадидактичного забезпечення освітнього процесу

Із-поміж усіх медіатехнологій найпопулярнішими серед дошкіль­ників, безумовно, залишаються мультиплікаційні фільми. Існує низка телеканалів, які транслюють мультфільми, що впливають на свідомість дітей. Мультфільми, з одного боку, дають батькам змогу відволікти чи­мось дитину на певний час, а з іншого — виконують неабияку вихов­ну, пізнавальну й розвивальну функції. Фахівці виокремлюють кілька принципів дії механізму формування в дітей соціальних установок і цінностей під впливом мультиплікаційних фільмів, зокрема:

• інформування — підвищення обізнаності дітей про довкіл­ля, формування первинних уявлень про добро і зло, етало­ни хорошої і поганої поведінки;

• ідентифікація — засвоєння соціаль­них установок і цінностей шляхом зіставлення себе з персонажами мультфільмів; імітація — копіювання поведінки, наслідування героїв мультфільмів.

Сюжети мультфільмів — стандартні ситуації, у які потрапляють діти в повсякденному житті, у процесі спілкування з іншими членами суспільства. Вони демонструють соціальні норми, правила, гендерні ролі, цінності й моделі поведінки тощо. Відтак діти відтворюють сюжети, закріплюючи способи дії в тих чи тих ситуаціях.

На жаль, сучасні мультфільми характеризуються особливо низьким рівнем мовленнєвої культури. Вони містять грубі, жаргонні слова, неприпустимі для слуху дитини.

Наприклад: шмаркач, тупий, гальмо, бовдур, дебіт, кретин, повний відпад. У мультсеріалі «Спанч Боб» (Губка Боб) є серії з назвами: «Ласкаво просимо в помийницю», «Маньяк-душитель» тощо. Також у перекладі багатьох мультфільмів широко використовують жаргонну лексику, як от: прикольно, пофігу, шізове містечко тощо. Сучасна анімація часто-густо пропонує недитячі теми, про що свідчать, скажімо, такі фрази з популярного мультфільму «Шрек»: «Будемо розпо­відати одне одному про любовні пригоди», «ми сексуальні» і т.д. Крім того, різні герої багатьох сучасних мультфільмів говорять однаковими голосами, однаково сміються, видають однакові звуки.

Діти, як не прикро, використовують цю лексику, вважаючи її справжньою, живою, «прикольною». Саме вона може стати для них ґрунтом культури мовлення у подальшому.

Негативний вплив сучасних мультфільмів на процес соціалізації дітей

Як і будь-який інший медіапродукт, мультфільми можуть впли­вати на процес соціалізації особистості як позитивно так і негативно. У радянські часи мультфільми не штампували щомісяця. Вони були одиничним продуктом, від цього їх якість лише вигравала. Кожну де­таль було продумано до дрібниць, щоб вносити у свідомість дитини лише позитивну інформацію.

На жаль, як наприкінці минулого століття, так і сьогодні, муль­типлікаційна індустрія переживає не найкращі часи. Вітчизняних мультфільмів створюють замало, тому звільнену частку на ринку медіапродукції посіли американські та японські мультфільми, що роз­раховані на іншу аудиторію, ментальність, несуть у собі елементи іншої культури. На думку фахівців, більшість сучасних мультфільмів можуть мати небезпечні для дітей і суспільства наслідки. Низ­ка мультфільмів і мультсеріалів відверто пропагують антисоціальну поведінку, неповагу, цинізм, жорстокість до людей, дискредитують статус дорослих, спонукають до здійснення протиправних дій тощо.

Яскравим прикладом цього є здійснений російським науковцем Ольгою Араптановою аналіз кількох серій мультфільму «Маша і Ведмідь», що охоплює аспекти структурного аналізу, аналізу медійних стереотипів, персонажів медіатекстів, автобіографічного, схематичного, ідеологічного і філософського, етичного, естетичного ана­лізів. На думку науковця, головні герої не роблять добрі вчинки, а подають негативні приклади, що руйнують дитячу психіку.

Сучасні мультфільми аж ніяк не формують морально-етичні нор­ми поведінки дитини в соціумі, а вчать її неприпустимих для нашої культури й виховання жорстокості, цинізму, спонукають до руйнування.

Мультфільм як аудіовізуальний медіа-текст, залишаючись ефективним для роз­в'язання багатьох освітніх завдань, сьогодні є знаряддям маніпуляцій сві­домістю дітей дошкільного віку. У ба­гатьох мультфільмах неадекватний стиль поведінки демонструють позитивні персонажі. Діти, ідентифікуючи себе із цими героями, наслідуючи їх, поступово засвоюють агресивні моделі поведінки, при­ймаючи їх як норму. У результаті регулярного зіткнення з тим, що девіантна поведінка на телеекрані не карається і навіть не осуджується, у дітей відбувається формування й легітимація деструктивних соціаль­них установок і цінностей. Такому стану речей сприяє і субсенсорне сприймання.

Субсенсорне сприймання (від лат. sub — під; sensus — почуття, відчуття)— один із проявів несвідомого; форма безпосереднього психічного відображення дійсності, що зумовлюється такими подразниками, про вплив яких на його діяльність суб'єкт може не здогадуватися; один із проявів несвідомого.

Доведено, що діти починають визнавати анімаційні фільми чи мультфільми як нереальні у віці близько шести років. До семи ро­ків вони зазвичай ще не здатні розрізняти адекватно фантазію та ре­альність у медіа.

Отже, необхідність соціального контролю ціннісного змісту мультиплікаційних фільмів особливо актуальна. Розв'язання цього завдання тісно пов'язане з проблемою розроблення медіадидактичного підходу до переліку медіапродукції, що може бути запропонова­на дітям дошкільного віку для самостійного перегляду або перегляду в присутності дорослого.

У сучасних мультфільмах існує низка недоліків, які негативно впливають на формування психіки дітей, зокрема:

• неправильне формування інстинкту самозбереження, неусвідомлене підштовхування дитини до суїциду — герої можуть по кілька разів вмирати і воскресати; надлишок агресії та насильства на екрані. Головний герой — агре­сивний і може завдавати шкоди оточенню, у результаті до­шкільники можуть наслідувати дії героя;

• наділення жінки чоловічими рисами характеру й навпаки — це може бути відображено в одязі, поведінці й учинках персонажа;

• повна безкарність — поганий вчинок персонажа не кара­ється, а іноді навіть вітається — у дітей може сформувати­ся стереотип уседозволеності;

• немає чіткої межі між добром і злом — навіть позитивний персонаж може теж вчиняти по­гано заради досягнення мети. З огляду на вікові особливості, як-от: наївно-ре­алістичний характер, фрагментарність, фабульність сприймання, дошкільники не здатні критично стави­тися до побаченого.

Критерії добору якісних мультфільмів

Критеріями добору мультфільмів з точки зору їх придатності для використання як засобу навчання мови і розвитку мовлення визначено такі:

• емоційна та мовленнєва насиченість, сюжету мультфільму;

• відповідність структури текстів мультфільму можливостям дитячого сприймання й розуміння, співвіднесеність їх із дитячим досвідом і пережитими подіями;

• динамізм фільму, гострота й експресивний розвиток сюжету, захопливі для дитини події; яскравість, оригінальність, та ін­дивідуальність зображення героїв — вони запам'ятовуються;

• зв'язок фільму з реальною життєвою ситуацією дитини, її відносинами з довкіллям;

• пробудження бажання наслідувати позитивного героя, зо­крема його благородство й успішність.

Технологія використання мультфільмів як освітнього засобу

Результати ґрунтовного аналізу теоретичних і практичних доро­бок науковців і практиків дають підстави стверджувати, що сучасне медіадидактичне забезпечення освітнього процесу в дошкільних на­вчальних закладах — недосконале. Пропонуємо авторську техноло­гію застосування відеосюжетів із мультфільмів як засіб навчання мови й розвитку зв'язного мовлення старших дошкільників, для якої розроблено систему тематичного планування.

Коротко охарактеризуємо концептуальні підходи до реалізації технології та певні рекомендації щодо її втілення. Найсприятливіша технологія роботи з мультфільмами передбачає формування у дітей таких умінь:

• організовано й усвідомлено сприймати інформацію;

• спостерігати, класифікувати, обирати;

• аналізувати й резюмувати отриману інформацію;

• усно висловлювати думки щодо побаченого.

Це зумовлено певними причинами. По-перше, тому що екран­ні засоби для сучасної дитини є звичайними й улюбленими, зустріч із ними приносить їй радість. По-друге, використання відео в на­вчанні мови та розвитку мовлення допомагає й дорослому розкри­вати свої творчі здібності. По-третє, використання екранних засобів дає змогу дорослому розширити варіативність ситуацій у межах від­працьованої лексико-граматичної теми (якщо йдеться про організо­ваний процес навчання), привносячи щоразу щось нове, що викли­кає інтерес у дитини і дає імпульс для вербального висловлювання. А отже, дає змогу повніше здійснювати комунікативну спрямова­ність процесу навчання мови й розвитку мовлення.

Навчання мови та розвиток мовлення неможливі без опори на принцип наочності. Наочність є засобом навчання, що забезпечує оптимальне засвоєння освітнього матеріалу, виявляється ефективним прийомом розвитку пам'яті, утворює основу розвитку творчої уяви та мислення і є джерелом набуття знань. Мовна наочність охоплює мовленнєву діяльність дорослого й дитини, її можна застосовувати на кожному занятті незалежно від його етапу, цілей і завдань. Вона реалі­зує комунікативну спрямованість заняття, від ступеня її використання залежить показник щільності спілкування на занятті.

Теорія розв'язання винахідницьких завдань (ТРВЗ)

Проблема розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку стає все більш актуальною. Зміни, що відбуваються в нашій державі, зумовлюють необхідність виховання покоління, зорієнтованого на розв’язання складних інтелектуальних проблем.

У світовій педагогічній практиці існує цілий ряд технологій з розвитку творчого мислення дітей. Нинішні високі вимоги до якості навчально-виховного процесу у дошкільному закладі зумовили виникнення та впровадження ТРВЗ (теорія розв’язування винахідницьких задач). Основи цієї технології розроблені інженером і письменником-фантастом Генріхом Сеуловичем Альтшуллером. Його послідовником і продовжувачем Михайлом Наумовичем Шустерманом ТРВЗ було впроваджено спочатку в роботу школи, а потім і дошкільних навчальних закладів.

Оптимізувати  навчальний процес, підвищувати ефективність обсягу та форм роботи з дошкільниками вже неможливо, керуючись лише традиційними, а інколи (відверто кажучи) застарілими методами та прийомами виховання та навчання дітей дошкільного віку. З 1987 року ТРВЗ активно використовується в роботі педагогічними працівниками дошкільних закладів Росії та України.

В останній час як головне концептуальне питання педагогіки постала проблема формування творчої особистості. Вирішення її науковці і практики вбачають у посиленні ролі, передусім, – теорії розв’язування винахідницьких задач.

Наукові дослідження засвідчують, що сутність даної методики та її принципові відмінності від інших освітньо-виховних технологій полягають у тому, що вона ніяк не є догмою, застарілою методикою.

ТРВЗ – точна наука, яка має і свою галузь дослідження, і свої інструменти.

Г.С. Альтшуллер визначає наступні основні завдання своєї методики: «ТРВЗ перетворює вироблення нових технологічних ідей в точну науку, розв’язування винахідницьких завдань – замість пошуків «всліпу» – будується на системі логічних операцій».

ТРВЗ створює принцип, який допоможе знайти вихід з будь-якої ситуації, а реалізація творчих здібностей ґрунтується на використанні  різних методів творчого мислення.

Деякі засоби розвитку нестандартного мислення можна використовувати під час самопідготовки учнів на заняттях, прогулянок, екскурсій, виховних заходів тощо. Застосування цих засобів розкриває технологію розумового процесу, виховує наполегливість, самоповагу, самостійність мислення.

Виділяють методи творчого мислення, а саме :

1. Метод спроб і помилок. Суть методу полягає у розв’язанні проблемного завдання через добір різноманітних варіантів рішень.

2. Метод контрольних запитань. Цей метод є удосконаленим варіантом методу спроб і помилок, а також  одним із методів активізації творчого мислення. Метою методу є: за допомогою навідних запитань підвести дітей до виконання поставленого завдання.

3. Метод фокальних об’єктів або Метод каталогу – є одним із методів активізації творчої думки, який допомагає зняти психологічну інерцію й віднайти оригінальні вирішення. Визначається будь-який реальний  об’єкт з метою його вдосконалення.

За допомогою МФО розв’язуються такі завдання:

1. Придумати щось нове, видозмінюючи або поліпшуючи реальний об’єкт.

2. Познайомити дітей з чимось новим або закріпити раніше отримані знання, розглядаючи предмет з незвичного боку.

3. Проаналізувати художній твір або картину.

4. Скласти розповідь чи казку про об’єкт, який розглядається.

Зазначений метод можна використовувати під час таких видів роботи:

1. Розглянути всі словосполучення: знайти для них реальний аналог у природі, придумати фантастичний об’єкт.

2. Пригадати, у яких творах художньої літератури зустрічаються аналогічні предмети.

3. Обрати одне із словосполучень і скласти про нього описову розповідь.

4. Складаючи розповідь про об’єкт у фокусі, використати дібрані визначення.

Найбільш відомим методом, який дає змогу зняти психологічну інерцію й отримати нові ідеї у мінімальний термін, є “ мозковий штурм “. Це побудований особливим чином колективний пошук нетрадиційних шляхів розв’язання проблеми.

4. Метод синектики. Синектика – поєднання різнорідних несумісних елементів, передбачає застосування 4-х прийомів, які ґрунтуються на аналогіях: прямій, особистій (емпатія), символічній, фантастичній.

Розрізняють такі види прямої аналогії:

1) Аналогія за формою.

2) Компонентна аналогія.

3) Функціональна аналогія.

4) Аналогія за кольором.

5) Аналогія за ситуацією та станом явищ та предметів.

6) Аналогія за властивостями.

7) Комплексна і пряма аналогія.

Розвиваючи та комбінуючи різні види прямої аналогії, Г.Буш запропонував так званий метод гірлянд та асоціацій. Використовуючи метод гірлянд та асоціацій, можна дізнатися, що найбільше сподобалося чи запам’яталося дітям на святі, на прогулянці, у дитячому садку, у вихідний день.

Фантастична аналогія дає змогу відмовитися від стереотипів, піти невідомим раніше шляхом. Вона здатна будь-яку ситуацію перенести у казку, використати чарівництво, тобто уявити, яким чином вирішили б цю проблему казкові персонажі.

Дошкільнята висловлюють незвичайні ідеї, якщо запропонувати їм описати, як вони собі уявляють:

–       казковий дитсадок;

–       казкове заняття, прогулянку, обід;

–       фантастичний вихідний, вечір, свято.

У таких описах діти інтуїтивно передають свої потаємні думки та бажання.

Помічено, що навчання нової справи або закріплення якихось навичок відбувається більш продуктивно, якщо робочу ситуацію перенести у казку.

5. Функціонально-вартісний аналіз – метод зменшення виробничих витрат; для дошкільнят – запитання «Що й навіщо? Що можна робити ним? Чим може слугувати?».

6. Моделювання маленьких чоловічків (ММЧ). Ігри з використанням „маленьких чоловічків” допоможуть пояснити й змоделювати внутрішню будову предметів і речовин, фізичну суть явищ і процесів, що відбуваються у  живій та не живій природі (наприклад, як з води утворюється  пара). Суть методу полягає в тому, що потрібно уявити: всі речовини, предмети, об’єкти, явища складаються з безлічі маленьких чоловічків, причому живих, мислячих. Вони можуть пересіватися або виконувати якісь дії; ті, що утворюють тверду речовину або предмет, міцно тримаються  за руки, і щоб роз’єднати їх треба прикласти певні зусилля. Цей метод допоможе у доступній формі пояснити дітям процес перетворення різних речовин і навіть утворення електричного струму.

В основу навчання покладено головні принципи методики ТРВЗ:

1) розв’язання суперечностей;

2) системний підхід (вміння бачити навколишній світ у взаємозв’язку всіх його елементів);

3) вміння віднайти необхідний у даній ситуації резерв.

Педагоги-дошкільники помітили, як у дітей зникає страх діяти з будь-яким предметом, використовувати його не тільки за прямим призначенням, але й за знайомими якостями роботи – новий винахід.

Підгалузь ТРВЗ – розвиток творчої уяви (РТУ), яка вже трансформувалась у самостійну науку, що допомагає дітям і дорослим розмірковувати, шукати, самостійно розв’язувати свої проблеми. Предмети і явища стають багато функціональними, що відразу вирішує безліч проблем у грі, побуті, спілкуванні.

Виявлено, що ТРВЗ у дошкільному навчальному закладі має кільканапрямків:

a) естетична діяльність;

б) образотворче мистецтво;

в) складання казок;

г) розв’язування казкових завдань.

Основною ідеєю ТРВЗ є творчість в усьому – у постановці запитань, прийомах їх розв’язання, подачі матеріалу. Кожен день роботи з дітьми за цією методикою – це пошук, знахідки.

Головне у розвивальному навчанні – дати змогу висловитись, не перебивати, навіть якщо відповідь неправильна. Найважливіше те, що дитина працює в атмосфері свободи мислення і творчості.

Виявлено, що робота з ТРВЗ у дитячому садку проходить у п’ять етапів і визначається такими послідовними завданнями:

 завдання першого етапу:

–       навчити дитину знаходити і розв’язувати суперечності, не боятися негативного в об’єкті та явищі;

–       навчання системного підходу, тобто бачення світу у взаємозв’язку його компонентів;

–       формування вміння бачити і використовувати навколишні ресурси.

На другому етапі необхідно вчити дошкільників винаходити (наприклад, на заняттях з конструювання можна запропонувати придумати новий стілець). На цьому етапі навчання діти за допомогою ТРВЗ „оживляють“ предмети та явища, приписують одним якості інших і навпаки, а також відкидають непотрібні і знаходять найкращі варіанти.

Третій етап – вирішення казкових завдань і придумування казок. Треба навчити кожну дитину уникати сумного закінчення казок, не змінюючи при цьому сюжету, складати нові казки на основі добре відомих.

Четвертий етап – використовувати нестандартні оригінальні рішення, спираючись на набуті знання та інтуїцію, дитина вчиться знаходити вихід із будь-якої життєвої ситуації.

П’ятий етап ТРВЗ – це проведення бесід з вихованцями на історичну тему. Дітям варто пропонувати прослідковувати історію виникнення книги, олівця, стола, вчити логічно обґрунтовувати свої вимисли.

Приклади дидактичних ігор та завдань за методикою теорії розв’язання винахідницьких завдань.

Дидактична гра „Що у крузі”

Мета: формувати системне бачення світу.

Хід: круг це: група, дитячий садок, місто, країна, планета, Земля.

Дітям пропонують називати, що входити у даний круг. Наприклад: групова кімната: роздягала: шафи, лави, стільчики, одяг, взуття, двері, вікно, штора і т.д.

Дидактична гра „машина часу”

 Мета: вчити дітей фантазувати, познайомити з прийомами універсалізації.

Хід: вихователь пропонує перенестися за допомогою машини часу у майбутнє чи у минуле, у жарку країну чи на північ, пофантазувати про те ,що можна там побачити, які труднощі доведеться подолати під час подорожі.

Дидактична гра ”Що без чого не буває”

Мета: закріпити знання про взаємозв’язок явищ, об’єктів, предметів.

Хід: діти повинні дати відповіді на запитання про взаємозв’язок явищ,      об’єктів, предметів.

Дидактична гра „у весняному лісі”

Мета: вчити дітей системного аналізу.

Хід: дітям пропонуються  предметні картинки із зображенням звірів, птахів, рослин, необхідно розповісти про зміни, які відбуваються з  даним об’єктом навесні.

У сучасній педагогіці поняття «екологічне виховання» визначається як процес формування у дитини бережливого, турботливого, свідомого ставлення до природи, цілісного бачення природи і місця людини в ній, що проявляється у природодоцільній поведінці. Головна мета екологічного виховання — становлення компетентної особистості, яка характеризується емоційним сприйняттям краси природи, розвиненістю екологічної свідомості, мислення, розумінням відповідальності за стан природи, екологічно орієнтованою поведінкою, наявністю відповідних знань

 Завдання екологічного виховання дошкільників

Першою ланкою у системі суспільного екологічного виховання в Україні є дошкільна освіта. Вимоги до рівня екологічної освіти ді­тей визначено Базовим компонентом дошкільної освіти України. За­вдання екологічного виховання окреслено у програмі навчання та виховання  дитини дошкільного віку «Дитина». Вони передбачають:

•  ознайомлення —

-  з флорою і фауною рідного краю, різноманітністю форм життя, їх ознаками, потребами та засобами при­стосування до середовища;

-  явищами і об'єктами природи, взаємозв'язками між ними та людиною, її діяльністю;

•  формування —

-  пізнавального інтересу, емоційно-ціннісного ставлен­ня до природного довкілля;

-  екоцентричної системи цінностей.

Розуміння дитиною старшого дошкільного віку таких загально­людських цінностей у взаємовідносинах людини і природи, як краса, добро, здоров'я, опанування практичними уміннями догляду за жи­вими істотами сприятиме усвідомленню себе відповідальним і взає­мозалежним суб'єктом природного довкілля і соціального середови­ща, визнанню самоцінності природи тощо.

З метою формування екоцентричної системи цінностей у дітей, педагоги мають роз'яснювати їм значення діяльності людей у довкіл­лі, формувати розуміння того, що піклуватися про довкілля можна в різних умовах — у місті і у селі, у парку і у лісі, на присадибній ді­лянці і на території дошкільного закладу (на городі чи квітнику), і в куточку природи групового приміщення.

Слід зважати, що міські діти у меншій мірі, ніж сільські мають змогу вільно перебувати у природному середовищі, спілкуватися з тва­ринами, спостерігати за природними явищами. Інформацію про тварин та інші об'єкти і явища природи міські діти отримують переважно з ди­тячих енциклопедій, телепередач, відеофільмів, І розповідей дорослих. При цьому більшість бать­ків не звертають уваги на найближче природ­не середовище — рослини, птахів, тварин, яких можна побачити поряд у міському дворі, парку, сквері. Тому навчити помічати незвичне у зви­чайному, радісно сприймати красу природи, спонукати дошкільників до пізнання навколиш­нього світу — завдання дошкільного навчаль­ного закладу. Необхідно прищеплювати дітям звичку аналізувати та оцінювати свої вчинки та вчинки інших не лише за теперішніми результатами, а й з огляду на їх можливі наслідки, які можуть проявитися у майбутньому.

Формування екологічної свідомості через емоційну сферу

Екологічне виховання дітей відбувається через чуттєве сприй­мання та емоційні враження, на основі яких і здійснюється форму­вання уявлень про світ природи, елементарні взаємозв'язки та вза­ємозалежності між явищами та об'єктами природи і людиною. Такі уявлення є результатом тривалого педагогічного впливу, який забез­печує використання різноманітних засобів у роботі педагогів з до­шкільниками.

Беручи до уваги поєднання емоційного й і раціонального у став­ленні до довкілля в українській ментальності та з огляду на те, що діти старшого дошкільного віку вже мають певний досвід спілку­вання з природою, а їхньою специфічною рисою є бурхливий емо­ційний відгук на явища і об'єкти навколишнього світу, формуван­ня екологічної свідомості дошкільників доцільно здійснювати через емоційну сферу. Адже людина, яка серцем відчула і зрозуміла красу природи, дбатиме, оберігатиме її як джерело радості і щастя. Форму­вання здатності захоплюватися красою, відчувати себе невід'ємною частиною природи, оберігати та раціонально вико­ристовувати природні ресурси — це вза­ємозалежні нерозривні складові еколо­гічного виховання.

Складові природничого розвивального середовища:

•  куточок природи,дитяча лабораторія

•  центр природи (зимовий сад);

•  природничий міні-музей ,  екологічна стежка

•  метеомайданчик ,  квітник

•  сад, город

•  куточки лісу, лугу, водойми тощо,  зелені насадження групового майданчика

Природниче розвивальне середовище

Для реалізації окреслених завдань педагогам слід створити у дошкільному закладі відповідне розвивальне середо­вище, сприятливе для розгортання специфічних для дітей старшого дошкільного віку видів діяльності: ігрової, навчально-пізнавальної, мовленнєво-комунікативної, про­дуктивної тощо.

Належно облаштований у груповій кімнаті куточок природи є базою для спілкування з природними об'єктами у спеціально ство­реному середовищі. Такий штучний екологічний осередок містить:

• календар природи, в якому фіксують зміни у стані приро­ди, сільськогосподарську діяльність людини відповідно до пори року;

•  календар погоди;

•  щоденник тривалих спостере­жень за об'єктами та явищами природи;

•  кімнатні рослини —

-  красиво, тривало квітучі — бегонія постійно квітуча, фуксія, герань зональна, бальзамін (вогник), узамбар-ська фіалка;

-  з дрібним різнобарвним листям — дзвіночки, традес­канція зелена, традесканція картата, аспарагус, коле­ус, маранта, бегонія Рекс, копитняк, герань з різьбле­ним листям, хлорофітум;

-  з виразно визначеною будовою стебла, листя, квітки — драцена, кімнатний виноград, аукуба (Золоте дерево), плющ, троянда, сукуленти/кактуси;

-  з широким, щільним листям — фікус, аралія, клівія, ас-підістра, крінум;

-  рослини, які потребують різного догляду — алое, при­мула, гемантус/гемантус альбіфлос, амариліс, лимон, зігокактус, корділіна, циперус, зефірантес/вискочка, монстера, епіфіллюм, цикламен;

живі об'єкти постійні — папужка, хом'як, пацюк, білі лабо­раторні мишки, черепаха пустельна або болотяна;

•  живі об'єкти тимчасові — жуки, личинки метелика, пуголовки тощо;

•  акваріум з декоративними риб­ками, які розмножуються різ­ними способами (народжують мальків, мечуть ікру);

•  модель сонячної планетної сис­теми, глобус, схематичні зобра­ження та фотографії космічних об'єктів тощо;

•  знаряддя та засоби для догляду за рослинами, тваринами.

Увага! Небезпечні для здоров'я речо­вини (гострі предмети, добрива для рослин, вітаміни для тварин) необхід­но зберігати у недоступному для дітей місці і використовувати лише під на­глядом та контролем дорослого.

Доцільно оформити у куточку природи картотеку, з якої діти дізна­ватимуться про потреби і необхідні умови для життєдіяльності рослин, постійних і тимчасових мешканців куточка природи. Захоплюючим для старших дошкільників буде сам про­цес створення такої картотеки ра­зом з вихователем:

•  фотографування, схематичне зображення особливостей, ознак, потреб і засобів пристосування природних об'єктів;

•  розроблення та малювання схем алгоритму догляду за різними рослинами і тваринами;

•  систематизація готових карток з інформацією про мешканців куточка.

Цікавою формою роботи у куточку природи є моделювання. Наприклад, створення моделей «Пори року», «Дні тижня» тощо. Ро­бота з моделями сприяє формуванню у дошкільників часових по­нять, розуміння циклічності часових явищ, взаємозв'язків та залеж­ностей між об'єктами, явищами природи тощо.

Проведення дослідів є органічною складовою екологічного ви­ховання дітей старшого дошкільного віку, тому в групі необхідно ви­окремити дитячу лабораторію або осередок дитячого експеримен­тування, наповнити його різноманітними матеріалами, приладдям,

як-от:

•  картотека дослідів;

•  мікроскоп, збільшувальне скло;

•  ваги;

•  годинники — пісочний, водний, сонячний;

•  зразки грунтів — піщаного, супіщаного, глинистого, сугли­нистого, підзолистого, дерново-підзолистого, болотяного, чорнозему та інших — відповідно до місця проживання;

•  набори предметів з різних матеріалів — дерева, металу, пластмаси, скла —

-  однакові за формою, величиною, але різні за вагою;

-  різні за розміром, формою, але однакові за вагою;

•  різноманітні камінчики, шишки, плоди та насіння рослин, мушлі тощо;

•  ємкості — різні за об'ємом, висотою тощо;

» термометри для вимірювання температури повітря, рідини.

Спеціальний одяг для роботи в лабораторії (фартушки водоне­проникні, нарукавники, захисні маски і окуляри, гумові рукавички) не лише збереже одяг дітей чистим, а й надасть діяльності п'ятирічок певного ігрового характеру.

Вихователю слід вести щоденник дослідницької роботи, у якому він має фіксувати тему, мету, тривалість проведення дослі­ду (дослідження), характеристику об'єктів, план поетапного проведення досліду, результати (малюнки, фотографії, діаграми зміни росту та ін.), висновки за результатами досліду. Досліди мають но­сити пізнавальний та пошуковий характер, бути реальними у ви­конанні та доводитися до логічного завершення. Усе це сприя­тиме оволодінню дітьми елементарними уявленнями про явища і об'єкти природи, взаємозв'язки у ній та забезпечить відповідальне ставлення дітей до ходу і результату кожного досліду.

З огляду на обмежений простір групової кімнати доцільно створити у дошкільному закладі окремий центр природи або зимовий сад, у яко­му можна розмістити не лише кімнатні та декоративні рослини, а й:

•  живі об'єкти постійні — птахи, їжак, вивірка, морська свин­ка, хом'як, пацюк, білі лабораторні мишки, черепаха пус­тельна або болотяна;

•  живі об'єкти тимчасові — кішка, кролик, жуки, личинки метелика тощо;

•   акваріум як модель водного світу; мешканці — місцеві річ­кові риби;

•  тераріум як модель пустелі, болота; мешканці — вуж, ящірка, пуголовки, жаба, личинки водяних жуків.

Для забезпечення результативності педагогічного процесу у цен­трі природи необхідно розмістити плакати, дидактичні ігри, різні буклети, альбоми, художню та спеціальну літературу. З метою забез­печення належного догляду за мешканцями такого центру доцільно вести графік чергування дітей старшого дошкільного віку, годуван­ня ними тварин тощо.

Природничий міні-музей можна облаштувати як груповий, так і загальносадовий. У ньому можна зберігати такі експонати:

•  фотографії дітей у природі під час екскурсій за межі до­шкільного закладу;

•   фотографії рослин і тварин, за якими спостерігали діти;

•   правила природодоцільної поведінки та фотографії, які фік­сують як позитивні, так і негативні вчинки;

•  тематичні газети, плакати, зроблені дітьми та батьками;

•   папки з надрукованими розповідями про сімейні подорожі у природу, до інших країн;

•   незвичайні камінці, сухі гілки, інші природні матеріали, які діти знайшли під час екскурсій;

•   вироби з природних матеріалів;

•  альбоми з малюнками дітей на природничу тематику;

•   календарі спостережень за погодою, фенологічні календарі;

•  інформація про стихійні природні лиха тощо. Поповнення такого міні-музею різноманітними експонатами

спонукатиме старших дошкільників до активної діяльності, сприя­тиме формуванню навичок правильної поведінки у природному до­вкіллі.

Ефективним елементом природного розвивального середовища є екологічна стежка як різновид педагогічно організованого маршру­ту на місцевості, зокрема на території дошкільного закладу. Складо­вими екологічної стежки можуть бути:

•  дерева, кущі, що вже ростуть на території дошкільного за­кладу;

•  куточок лісу з привнесеними рослинними представниками лісу (ялина, сосна, черемшина, ліщина, ожина, шипшина, суниця тощо);

•  куточок лугу;

•  лікарський город або зелена аптека, де ростуть аптечна ро­машка, бузина, деревій, календула, м'ята, звіробій, подо­рожник, чистотіл тощо;

•  екзотичні для певної місцевості рослини — магнолія, сме­река, тис; японська або китайська вишня; лимон, мандарин тощо;

•  штучно виведені сорти декоративних рослин — троянди, бузку;

•  мурашник, гнізда ластівки та ворони, шпаківня тощо. Цікавою для п'ятирічок буде робота зі складання мапи маршру­тів такої стежки. Продумана вихователем взаємодія з природним се­редовищем на екологічній стежці сприятиме емоційному сприйняттю дітьми природного довкілля, розширенню знань про взаємозв'язок людини і природи, розвитку пізнавальної, емоційної і вольової актив­ності дошкільників, вихованню екологічно грамотної поведінки.

Облаштування у дошкільному навчальному закладі метеомай-данчика не лише сприятиме розширенню знань про такі професії, як метеоролог, синоптик, а й спонукатиме дітей до самостійних спо­стережень за станом погоди, аналізу природних явищ і виявленню взаємозв'язків між станом погоди та об'єктами природи, розвитку творчого мислення, забезпечить відчуття радості самостійного від­криття таємниць природи. На такому майданчику доцільні:

•  вітрячок-флюгер з позначеними сторонами світу для вияв­лення напрямку вітру;

•  стійка з прикріпленою стрічкою для з'ясування сили вітру;

•  термометри для вимірювання температури повітря на сон­ці та у затінку;

•  розмічена стійка для вимірювання величини опадів (снігу, дощу).

За наявності достатнього місця на території дошкільного закла­ду можна розбити квітник. Клумби у квітнику можна робити різної форми — круглі, овальні, зіркоподібні, серповидні. Але за будь-якої форми вони мають бути такими, щоб дитина мала змогу дотягнути­ся рукою до середини, тобто діаметр клумби не повинен перевищу­вати 70 см.

Популярними у дошкільних закладах є рабатки — вузькі (50 — 70 см) довгі квіткові грядки, які зазвичай розбивають уздовж дорі­жок та ігрових, спортивних майданчиків.

Якщо немає можливості створити квітник, на майданчиках груп облаштовують одну — дві клумби чи рабатки.

Для квітника доцільно обирати такі рослини:

•  однорічні — алісум, айстри, іпомея, чорнобривці, мак, кос-мея, кларкія, лобелія, портулак, настурція, нагідки, резеда, тютюн запашний, цинія, кохія, майори; •  дворічні, що висіваються навесні або влітку, зимують у грун­ті та зацвітають навесні наступного року — турецька гвозди­ка, братки, маргаритки, примула, віола триколірна;

•  оагаторічні, які цінні тим, що невибагливі, а відтак догляд за ними нескладний — троянда, аквілегія, айстра багаторіч­на, ірис, лілейник, лілея, люпин, нарцис, півонія, рудбекія, тюльпани, флокси багаторічні, жоржини, гладіолуси, ди­кий виноград.

Якщо висаджувати поряд рослини, які квітують у різний час, то протягом півріччя — з травня по жовтень — клумби і рабатки милу­ватимуть дітей та дорослих різнобарв'ям квітів. Зацікавить старших дошкільників створення квіткового годинника та догляд за ним.

Діти будь-якого віку особливо цінують те, що вони виростили самостійно, тому у дошкільному закладі необхідно виділити окреме місце для саду. У ньому можуть рости:

« фруктові дерева — яблуня, груша, вишня тощо;

•  ягідні рослини — смородина, порічка, аґрус, малина, суни­ця садова.

Яблуні і груші садять рядами на відстані 4 — 6 м, чергуючи з ви­шнями. Смородину, порічку, аґрус висаджують на відстані 60 — 80 см одне від одного між рядами дерев, малину — вздовж паркану. Грядку для садової суниці/полуниці розміщують у добре освітленому сон­цем, затишному місці та насипають висотою 20 — 25 см. Висаджують рослини на відстані 20 — 25 см у два рядки.

Садові рослини можна також розмістити на ділянці групи, але так, щоб корені та крона кожної рослини вільно розвивалися і не заважали одне одному

Так само можна розбити город — на ділянці однієї групи чи спільний для декількох груп. Місце для грядок має бути відкрите, до­бре освітлене сонцем, захищене з північного боку будівлею або пар­каном. Площу городу слід планувати з розрахунку 1 м² на кожну ди­тину 5 — 6 років. Доцільно робити грядки довжиною 2 —3 м, шириною 70 см. Висота грядок має бути 15 — 20 см, відстань між ними — 50 см. Зазвичай город обсаджують кукурудзою або соняхом, які є цікавими для спостережень. Діти старшого дошкільного віку можуть висаджу­вати на городі такі овочеві культури:

•  листові — салат, капуста, петрушка; « пасльонові — помідори, баклажани;

•  гарбузові — огірок, гарбуз, диня, кавун, кабачки; « бобові — горох, квасоля;

•  кореневі — редис, ріпа, буряк, морква, петрушка;

•   цибулинні — цибуля ріпчаста, часник.

На території дошкільного навчального закладу для кожної гру­пи відокремлено групові майданчики, які озеленюють декоративни­ми деревами (клен гостролистий, каштан, ясень, липа, тополя, бере­за, дуб, сосна, ялина, смерека, модрина, верба, горобина) та кущами (спірея, жасмин, бузок, калина тощо). На таких ділянках з дітьми організовують ігри, спостереження, займаються різними цікавими справами.

Належно створене дорослими природне розвивальне середови­ще не лише забезпечуватиме умови для організованої життєдіяль­ності старших дошкільників, а й спонукатиме їх до самостійного ак­тивного пізнання навколишнього світу.

Форми освітньої роботи з екологічного виховання

Зупинимося на деяких формах освітньої роботи з екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку:

•  заняття екологічно-природничого спрямування;

•  екскурсія та прогулянка у природу — до лісу, водойми, пар­ку, скверу, луки; до зоопарку, ботанічного саду; на сільсько­господарські об'єкти — до саду, городу; на поле, ферму;

•  трудова діяльність;

•  природоохоронні акції тощо.

Заняття екологічно-природничого спрямування — це спе­ціально організований та регламентований дорослим процес фор­мування екологічної компетентності, навичок природовідповідної поведінки, природодоцільного користування ресурсами, природо­охоронної діяльності на основі наукових знань про природу. Вони можуть бути тематичними, домінантними, інтегрованими, комбі­нованими і проводитися як у приміщенні дошкільного закладу, так і на його території чи поза нею. Для дітей старшого дошкільного віку тривалість заняття за сферою життєдіяльності «Природа» ста­новить 25 — ЗО хв.

Однією з форм навчально-пізнавальної діяльності, організова­ної з метою засвоєння дітьми певного програмового змісту, є екс­курсія, під час якої діти перебувають у природних умовах: у лісі, саду, біля водойми, на лузі. Педагогічний вплив екскурсій дуже зна­чний, тому що старші дошкільники не лише спостерігають, вивча­ють, емоційно сприймають природу на чуттєвому рівні, а й відчува­ють себе її взаємозалежною частиною.

Доцільно проводити екскурсії на одне й те саме місце у різні пори року. Наприклад, спостерігати за шипшиною навесні (поява листочків, цвітіння), влітку (поява плодів, їх ріст, достигання), восени (зміни у забарвленні листя, їх опадання) та взимку (стан спокою).

Якщо немає можливості систематично спостерігати за певними рослинами у природі, то такі рослини, як підсніжник, пролісок, дзво­ник, конвалію можна висадити на ділянці дитячого садка у куточку лісу по маршруту екологічної стежки.

Готуючись до екскурсії, вихователь має заздалегідь відвідати за­плановане місце та визначити об'єкти для спостереження, продумати запитання та завдання для дітей, підібрати ігри, обрати місце для від­починку, передбачити, який інвентар потрібно взяти з собою, щоб збирати рослини для гербарію, для поповнення куточка природи.

Напередодні екскурсії дітям слід повідомити про неї та про об'єкт спостереження, попередити, що необхідно мати відповідні одяг і взуття, нагадати правила безпечної поведінки у природі. Це дає змогу створити піднесений настрій, підвищити інтерес дітей до очікуваної події, зацікавити їх запланованою діяльністю.

Під час екскурсії педагогам необхідно сте­жити за тим, щоб діти не шкодили рослинам, ко­махам.

Перед завершенням екскурсії доцільно нада­ти дітям можливість відпочити, посидіти 5 — 7 хви­лин, займаючись цікавою діяльністю, скажімо:

•  розглянути зібрані природні матеріали; ® пограти у дидактичну гру «Упізнай гриб/

дерево — за описом/листям/плодом/на­сінням», «Упізнай на дотик»;

•  послухати «музику природи»;

•  помалювати з натури тощо. Після закінчення екскурсії у групі слід за­пропонувати дітям відобразити свої враження у малюнках, аплікаціях, ліпленні. Ці роботи потім можна виставити в імпровізованій «картинній га­лереї». Тематика виставок може бути найрізнома­нітнішою: «Пригоди хмаринки», «Подорож баби­ного літа (павутинки, мурашки)», «Мої маленькі друзі», «День народження клена (берізки, ялин­ки...)», «На гостинах у пернатих друзів», «Осінь золотокоса», «Синьоока зимонька», «На гостинах у шипшини» тощо. Надзвичайно цікавим занят­тям для дітей буде оформлення разом з виховате­лем фотоальбому «Де ми були, що бачили».

Батьки інколи обмежують прагнення дітей досліджувати навколишній світ, самостійно ді­яти з природними матеріалами — водою, камінцями, насінням, рос­линами. Тому під час щоденної прогулянки з метою пізнання дітьми якостей предметів, об'єктів, явищ природи відповідно до плану вихо­ватель має організовувати спостереження, ігри з вітром, водою, піс­ком, природними матеріалами, трудову діяльність, проводить дидак­тичні ігри, природничі вікторини, змагання тощо.

Твердження, що гармонійна особистість формується лише у гар­монії з навколишнім світом і зробити це поза природою неможливо не потребує доказів. Величезне значення природи для всебічного розвитку дітей давно визнано як незаперечний факт. Поряд з тим приклад дорослих, родинні цінності мають неабиякий вплив на фор­мування правильного ставлення дітей до природи. Є сім'ї, у яких ра­зом живуть декілька поколінь і традиційно залучають дітей до праці на землі, до догляду за городніми рослинами. Діти старшого дошкіль­ного віку разом з дорослими членами родини пораються на городі, збирають урожай у саду.

Організація трудової діяльності дітей п'яти — шести років у до­шкільному закладі та в сім'ї необхідна для формування у них таких особистісних якостей, як цілеспрямованість, наполегливість, ста­ранність, працелюбність. Догляд за рослинами і тваринами у куточ­ку природи — важливий вид трудової діяльності, який сприяє фор­муванню у дитини відповідального ставлення до покладених на неї обов'язків та позитивної самооцінки, почуття самостійності, усвідом­лення самої себе як активної, соціально відповідальної, компетентноїособистості. Така активна взаємодія з рослинним і тваринним світом дає дітям змогу застосувати на практиці набуті теоретичні знання про природу. Доглядаючи за рослинами та тваринами, діти не лише засвоюють нову інформацію, оволодівають відповідними вміннями і навичками, усвідомлюють причинно-наслідкові зв'язки у природі, але й розуміють, що будь-яка діяльність людини у природі здійсню­ється відповідно до екологічних законів, а людина несе моральну від­повідальність за збереження всього живого.

У сучасному дошкільному закладі використовують такі фор­ми організації праці у природі дітей старшого дошкільного віку (на майданчику, городі, екологічній стежці, в саду, квітнику, куточку/ центрі природи):

•  доручення окремим дітям або групі — епізодичні, тривалі;

•  чергування — у куточку природи, центрі природи/зимово­му саду, на городі тощо;

® колективна трудова діяльність — прибирання у куточку природи, очищення доріжок від снігу; скопування грядок та рабаток, поливання і прополювання рослин на городі та у квітнику, висівання насіння овочів, квітів, зернових, виса­джування розсади рослин, збирання врожаю/насіння квітів. Важливо, щоб п'ятирічки відчували при цьому задоволення та радість і від результатів, і від самого процесу праці. Для цього педа­гогу необхідно не лише ретельно продумати мотивацію трудових дій дошкільників та забезпечити їх необхідним інвентарем, а й самому ставитися до виконання трудових дій позитивно, поділяти почуття дітей, коли вони радіють, що рослини і тварини здорові, доглянуті, чи сумують, що їх підопічні захворіли. Це дасть змогу створити емо­ційно сприйнятливу атмосферу у дитячому колективі.

Цікавою формою роботи з дітьми, що сприятиме вихованню бе­режливого ставлення до природи, закріпленню набутих екологічних знань, є участь у всесвітніх та всеукраїнських природоохоронних ак­ціях, які проводять із залученням батьків:

•   День довкілля — організовують на підтримку гуманної ініці­ативи світового товариства в Україні щороку в третю суботу квітня. Педагоги, батьки вихованців дошкільного навчального закладу ра­зом з дітьми у цей день прибирають торішні сухі траву та листя, об­копують дерева, висаджують кущі та висівають квіти, майструють шпаківні тощо.

•   Посади своє дерево — проводять двічі на рік (весна, осінь) з ме­тою озеленення ділянок, парків, скверів; формування дбайливого став­лення до природи рідного краю, виховання почуття відповідальності за довкілля; ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з різними ви­дами дерев, зокрема складання екологічного паспорту «Моє дерево»; залучення до природоохоронної діяльності через пошук, дослідження, опис дерев та проведення заходів щодо їх збереження.

•   Наша допомога птахам — передбачає організацію та прове­дення виставок годівничок та шпаківень, їх розміщення на території дошкільного закладу та найближчих до нього міських парків і скве­рів; постійне підгодовування птахів; фенологічні спостереження; природоохоронні конкурси та вікторини для дітей; інформування про актуальність екологічних питань. Завдяки заходам у межах цієї акції діти більше дізнаються про птахів, спостерігаючи за їхнім жит­тям у природі, турбуючись про них та допомагаючи їм.

•   Новорічна ялинка — проводять щорічно (грудень) з метою збереження та захисту зелених хвойних насаджень від вирубки у зимовий період. Діти виготовляють ялинкові іграшки та прикра­шають дерева на території дошкільного закладу, майструють ялинки з паперу та залишкових матеріалів, малюють буклети із закликами щодо збереження хвойних дерев.

•   Першоцвіт — організовують з метою охорони рідкісних ви­дів ранньоквітучих, ендемічних, реліктових рослин (цикламен Кузнєцова, підсніжник складчастий, шафран весняний, шафран крим­ський, білоцвіт весняний) та боротьби з незаконною торгівлею ними. Разом з батьками діти виготовляють листівки, плакати із зо­браженнями весняних першоцвітів, висаджують вирощені з цибу­линок/насіння квіти у куточку лісу по маршруту екологічної стежки дошкільного закладу, під час екскурсії до лісу виставляють охоронні таблички тощо.

Участь у природоохоронних акціях позитивно впливає на фор­мування емоційно-ціннісного ставлення дітей до довкілля. Вони на­бувають особистого досвіду природодоцільної поведінки. Незабутні спогади дітей про таку плідну діяльність впливатимуть на їхні вчинки у подальшому житті.

Методи та прийоми екологічного виховання

У процесі підготовки та проведення згаданих вище форм робо­ти зі старшими дошкільниками для формування правильного екоцентричного світобачення педагоги використовують наочні, практичні, словесні методи та різні прийоми: показ, пояснення, «наближення» об'єкта спостереження до дітей, порівняння, малі форми усної народ­ної творчості — приказки, прислів'я, ігри-забави тощо.

Наочні методи:

•  спостереження (за станом рослин і тварин, погоди);

•  розглядання картин, ілюстрацій;

•  перегляд діа-, відео-, презентацій.

Практичні методи:

•  досліди з природними матеріалами;

•  ігри — дидактичні, рухливі, творчі; з природними матеріа­лами, з вітром, водою, піском.

Словесні методи:

•  бесіда — ввідна, супроводжувальна, підсумкова;

•  розповідь;

•  читання творів художньої літератури;

•  складання віршів, казок про рослини, тварин, явища природи.

 Найчастіше  вихователі дошкільних навчальних закладів для пізнання природного довкілля організовують спостереження. Це — один з основних методів ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з об'єктами і явищами природи. Короткочасні, але багаторазо­во повторювані протягом року спостереження за певними об'єктами дадуть старшим дошкільникам змогу побачити, зрозуміти й усві­домити зв'язок між станом погоди, який фіксується у календарі по­годи, та сезонними змінами у природі (похолодало — зав'яли трави і квіти, пожовкло листя на деревах, заховали­ся комахи, птахи відлетіли у вирій), спонукати­муть до умовисновків, розмірковувань.

Спостереження за окремим природним об'єктом, наприклад, деревом, необхідно прово­дити протягом різних сезонів. Діти побачать, як відбуваються зміни: з'являються листочки, роз­цвітають квіти, формуються і дозрівають плоди, утворюється насіння, опадає листя... Викорис­тання художнього слова, пісень, народних при­кмет та приказок загострить емоційне сприй­мання краси природи та збагатить словник.

Тривалі спостереження за об'єктами при­роди вихователь разом з дітьми має фіксува­ти у щоденнику тривалих спостережень. На­приклад, діти малюють або розфарбовують у підготовлених на початку навчального року малюнках (формат аркушів — А5, А6) зміни у стані рослини: паростки, листочки на паго­нах, гілочках, квітки тощо. Потім ці малюнки розміщують на календарі природи. Цікавою ді­яльністю для дітей є оформлення тематичних виставок малюнків «Що бачили/робили сьо­годні». З таких малюнків згодом можна виго­товити книжку-розкладку, календар-килимок тощо. Фази розвитку, росту рослин можна ві­добразити також шляхом створення фризів з пластин на теми: «Яблунева (вишнева) гі­лочка», «Наш сонях», «Як ми ростили кабачок (гарбуз, горох)» тощо. Фенологічні спостереження за змінами у природі доцільно фік­сувати у календарі природи за допомогою розроблених карток, у яких схематично зображено:

·         початок весняного танення снігу;

·         поява проталин;

·         приліт граків, шпаків, жайворонків;

·         поява метелика-кропивниці;

·         початок руху соку берези;

·         приліт і відліт лелек, качок;

·         початок льодоходу та зникнення льоду з ріки;

·         цвітіння весняних першоцвітів, клену, осики, верби;

·         танення останнього снігу;

·         виліт бджіл;

·         розпускання пуп'янків і цвітіння бузку, черемхи, бузини,

·         горобини, берези, вишні, груші, яблуні, сливи;

·         перша гроза;

·         перший нічний заморозок;

·         остання гроза;

·         початок падолисту;

·         перший сніг;

·         замерзання ріки;

·         встановлення постійного снігового покрову та ін.

Дітям саме цього віку до вподоби все таємниче і загадкове, а ло­гіка природи найбільш доступна дітям. їм легше зрозуміти відношен­ня та зв'язки у світі природи, аніж в інших сферах навколишнього світу. Тому залучення дітей шостого року життя до проведення до­слідів під час занять, прогулянок чи в осередку експериментування сприяє розвитку спостережливості, інтересу до природи, вихованню їхньої природодоцільної, природовідповідної поведінки.

Дослід — це особливий вид спостереження, що здійснюється у спеціально організованих умовах та передбачає активний вплив на предмет чи явище, їх перетворення відповідно до запланованої мети. Він передбачає суворе дотримання принципу єдиної відмінності, тобто дії певного чинника або відсутності такої дії у дослідному та контрольному варіантах. А умови проведення досліду мають убезпе­чувати досліджуваний об'єкт від будь-яких сторонніх впливів.

Шляхом проведення дослідів можна з'ясувати, як лід перетво­рюється у воду, вода — у пару і навпаки, як утворюється веселка тощо. Старші дошкільники можуть проводити досліди на репродук­тивному (за зразком), реконструктивному (за інструктажем, пояс­ненням) та евристичному (з частковою самостійністю) рівнях.

Примітка: Необхідно пам'ятати, що для проведення тривалих дослідів (з метою виявлення умов росту рослин тощо) непри­пустимо залишати без води у спекотний день рослини квітни­ка чи городу, а для вивчення впливу тепла на швидкість появи цвіту на гілочках вишні/абрикоса — зрізувати здорові гілки. Для такого досліду доцільно використати ті гілки, які збив ві­тер або зрізав двірник з метою формування крони дерев.

Розглядання картин, ілюстрацій, перегляд діа-, відео-, фільмів, ігри супроводжують розповідями та бесідами. Бесіду можна провести як заняття з метою виявлення:

·         емоційно-ціннісного ставлення дитини старшого дошкіль­ного віку до тварин, рослин і людей;

·         уміння робити узагальнення та висновки;

·         розуміння причинно-наслідкових зв'язків.

Вихователю необхідно продумати запитання, звернутися до по­етичних образів, малих фольклорних жанрів (загадка, прислів'я, при­казка). Мовлення дорослого має бути доброзичливим, виразним, граматично правильним і емоційним, а використання поезії під час ознайомлення з природою дасть дошкільникам змогу відчути її непо­вторність і чарівність, зрозуміти значення природи для людини. Під час бесіди п'ятирічки також вчаться порівнювати відображені у різних творах явища або об'єкти природи. Діти навчаються розуміти взаємо­залежності у природі, насолоджуватися спілкуванням з нею. Вони пе­редають свої враження у слові, складаючи розповіді з власного досвіду, розповіді-роздуми, вірші, казки про тварин, рослини, явища природи.

Пізнання природи пробуджує думку, сприяє розвитку творчості, самостійності, розширює та поглиблює уявлення дітей про природне довкілля. Розмірковуючи, діти відкривають для себе багато дивовижно­го у звичайному повсякденному житті. Учити дітей спостерігати при­роду, бережливо і турботливо ставитися до природних об'єктів, пра­вильно поводитися у природному довкіллі, любити природу заради неї самої — відповідальна справа і водночас цікавий, захопливий процес.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВИХ ІГОР